Чт. Жов 21st, 2021

Відео. Унікальність цього бійця, це життєвий військовий шлях, сімейна трагічна історія, яка не зламала його, а навпаки – загартувала

1 min read

Поговоримо з офіцером 28 ОМБр імені Лицарів Зимового Походу – Стефураком Василем, який почав свій бойовий шлях ще в далекому 2014 році. Однак унікальність цього воїна, полягає в його життєвому військовому шляху, сімейній трагічній історії, яка не зламала його, а навпаки – загартувала.

“22 вересня 2014 року Василь був під Дебальцевим. Саме тоді він святкував свій день народження, проте замість святкових вогнів на торті, він отримав “подарунок” від російських окупантів, які обстріляли його підрозділ з артилерії”, – зазначає журналіст.


Василь вижив, вижив, проте два дні не виходив на зв’язок і не знав, яка трагедія розігралася в той день у селищі Піски. Там був його молодший брат Степан, який воював в лавах Добровольчого Українського Корпусу “Правий сектор”. Степан пішов на війну таємно, так, щоб не знали батьки.


22 числа він подзвонив татові, в якого теж був день народження, привітав його, сказав, що перебуває на навчанні, хоча саме в той момент, Степан виконував бойове завдання. До Василя він не зміг додзвонитися, а через кілька годин Стьопа загинув від розриву міни. Василь про все дізнався через день, коли зателефонувала мама і сказала, що Степана вбили.


Василь – мрійник і реаліст одночасно, саме тому йому моментами важко буває на війні. Адже воювати на фронті, він розпочав рядовим солдатом, проте згодом пішов навчатися на офіцера, щоб закрити відсутність професійних командирів, яких дуже часто бракувало у 2014 році. Закінчивши навчання, він очолив один із взводів вищезгаданої бригади, де продовжив боротьбу з російськими окупантами, притому, не покидаючи нести свої ідеали у маси. А реальність фронтова у нас набагато жорсткіша, наповнена цинізмом, намаганням просто вижити і нажитися. Героїзм і любов до України, не завжди стоять на першому місці. І дуже добре, що в нашій країні, нашій армії є такі, яким справді не байдужа доля Батьківщини.
– Слава Україні!
– Героям Слава!
– Стандартне запитання, як розпочалася твоя боротьба за волю нашої країни?
– З Майдану, після того, як були побиті студенти. Я на той час перебував в рядах ЗСУ, проте таємно приходив в центр столиці, щоб підтримати хлопців і дівчат. Коли розпочалася анексія Криму, окупація Донбасу, почав просити командування, щоб відпустили на фронт. Мені не хотіли йти назустріч, тому я змушений був телефонувати на гарячу лінію Міністерства оборони. Пройшло небагато часу, як я уже вирушав під Дебальцеве у складі 25 батальйону “Київська Русь”.

Попри те, що там тривали бойові дії, нам було добре служити, адже переважно на фронт всі поїхали добровольцями, тому на фронті не було цього “совкого дебілізму”, який притаманний лінійним частинам ЗСУ.


– Паралельно на фронті перебував твій брат Степан, який воював у складі Добровольчого Українського Корпусу “Правий сектор”. Ти знав про це на той момент?


– Я знав, що він має навчатися у Тернополі, але все вийшло по-іншому. Розпочинаючи з Майдану, його підхопив вир боротьби. Все тривало до 22 вересня 2014 року, коли Стьопа загинув у селищі Піски Донецької області. Це сталося у день народження нашого тата і мій день народження, які збігаються. Степан ще встиг привітати батька, до мене не додзвонився, адже в той день нас надзвичайно сильно обстрілювали російські війська. Про смерть брата, я уже дізнався наступного дня, коли мені зателефонувала мама.

Джерело

Залишити відповідь

ПОЛІТИКА КОНФІДЕНЦІЙНОСТІ
Copyright © All rights reserved. | Всі права на матеріали розміщені на сайті з посиланням на зовнішні джерела належать їх авторам .